RE: "The Zone of Interest" or banality of evil

avatar

You are viewing a single comment's thread:

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Мені цікаво, як цей фільм зрезонує серед пересічних глядачів на Заході. Адже паралелі із днем нинішнім, якщо говорити про Україну, більш ніж очевидні (це при тому, що фільм було завершено ще до повномасштабного вторнення рф в Україну). Ваші паралелі з Маріуполем дуже влучні. І знаєте, коли я читала інтерв'ю з Джонатаном Ґлейзером, мене вразила одна його думка, коли він описує той заключний момент фільму, як Рудольф спускається сходами до пекла і його нудить, і з'являється таке собі "вікно у майбутнє". Чи відчуває він свою провину, будучи свідком руйнувань, спричинених ним самим? НІ, бо комендант Аушвіцу все одно йде і продовжує виконувати свою роботу: чинить геноцид, незважаючи ні на що. І от режисер підсумовує цей момент накшталт "ніколи знову": "Ніколи більше для когось взагалі чи ніколи більше для нас?" Мені здається, що це якраз те питання, яке ми маємо продовжувати ставити тим людям у світі, які досі воліють не помічати геноциду українського народу в ХХІ столітті. Бо, по суті, вони, фактично, перебувають по той бік паркану, де ростуть прекрасні квіти й органічні овочі в городі, і всі почуваються щасливими. А ми як та аудіальна складова фільму, до якої можна й не прислухатися.



0
0
0.000
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
1 comments
avatar

100%... Ми це аудіоскладова цього фільму. Багато хто не прислухається. Навіть наші не всі чують. Це особиво боляче. І так, можна сказати, що війна торкнеться зрештою всіх, що всі міжнародні домовленості і запобіжники зламані (як ви цього не бачите??), але ... як є, так є. Таке враження, що ми всі котимось донизу у сповільненому кіно.