Ukrainian documentary "This Rain Will Never Stop" (2020) talks about war (EN-UA)

Hi friends!
Yesterday I went to the Ukrainian premiere of the documentary feature "This Rain Will Never Stop" (Ukraine, Latvia, Germany, Quatar, 2020, 100') by Alina Gorlova, which won many prestigious European awards during the two years of its long trip to festivals. The world premiere of the film took place at the world's largest documentary film festival, IDFA, which takes place in Amsterdam. This picture won the "best feature film" nomination in the "First Appearance" section. Ukrainian documentary " This Rain Will Never Stop" was also a victory at the Festival dei Popoli documentary film festival (2020). More information in English you can find here

source

Привіт, друзі!
Учора я сходила на українську прем'єру документального фільму "Цей дощ ніколи не скінчиться" Аліни Горлової, який за два роки своєї фестивальної історії здобув чимало престижних європейських нагород. Зокрема, його світова прем’єра відбулася не деінде, а на Міжнародному фестивалі документалістики в Амстердамі (IDFA). Це одна з найкрутіших подій у світі докуметального кіно, де стрічка Аліни Горлової отримала нагороду "Найкращий дебют". І цілком заслужено, бо цей фільм проймає до глибини душі. Якби я подивилися цю копродукційну стрічку ще 7 місяців тому, мої враження від фільму, можливо, були би зосередженні більшою мірою на мистецькій складовій фільму, операторській роботі та самому втіленні режисерського задуму. Але після пережитого за ці місяці повномастабного вторгення Росії в Україну цей фільм чіпляє за живе.

Fragment of the film / Кадр з фільму

The film later won the LPA International Film Festival's Golden Lady Harimaguada Award for Best Feature Film. Alina Gorlova's documentary "This Rain Will Never Stop" is one of the best Ukrainian documentaries of recent times. This film very delicately and at the same time very aptly talks about "war without a war". There are so many successful visual rhymes, semantic parallels, art clusters, and aestheticization in the film, which allow the director to reveal the story of her main character in a very vivid way, to think about the problems of refugees, war, and human values in general.

Fragment of the film / Кадр з фільму

Сьогодні я хочу поділитися не так враженнями про цю стрічку, як, насамперед, привернути до неї вашу увагу. Бо такі фільми лишають після себе глибокий слід і спонукають аналітично мислити. Це дуже крута робота. Її унікальність у тому, що вона розповідає про війну без війни у кадрі. Тут стільки вдалих візуальних рим, смислових паралелей, художніх кластерів і естетизації, які дають змогу режисерці дуже рельєфно розкрити історію її головного героя, замислитися над проблемами біженців, війни і над людськими цінностями в цілому.

Plot. The family of 20-year-old Andriy Suleyman moved to Ukraine when living in Syria became impossible. But, fleeing from one war, they ended up in another — Russian aggression began in the East of Ukraine. Andriy becomes a Red Cross volunteer in the war zone. But after the death of his father, he goes to Syria to bury him in his homeland. From the conflict in Syria to the war in Ukraine, Andriy's existence seems to be framed by the eternal flow of life and death.

Головний герой фільму Андрій Сулейман, молодий волонтер «Червоного Хреста», ще у підлітковому віці був змушений зі своєю родиною тікати від війни в Сирії до українського Лисичанську. Але за іронією долі в 2014 Андрій опинився в контексті нової війни в Україні. Його життя постійно перебуває у русі, ніби у нескінченному потоці життя і смерті, перемежовуючись кадрами гуманітарної допомоги й демонстрацією військової сили, святкуванням курдського весілля та фрагментами побутового повсякдення. Весь цей мікс — як безупинний цикл війни та миру, і, здається, що "цей дощ ніколи не скінчиться"... А сама похмура атмосфера чорно-білого кіно ще більше підкреслює горе й невизначеність у його курдській родині, життя якої зруйнувала війна. Водночас у фільмі поряд із нестерпним болем присутні зворушливі моменти радості (щастя молодят, пленерне дозвілля молоді в Курдистані, український дідусь, який тримає вдома козине стадо і маленьких козенят). Тут так органічно й цілісно поєднано традиції і сучасність, невблаганну смерть і потужну силу руху вперед.

Fragments of the film / Кадр з фільму

Ukrainian director and film editor Alina Gorlova works on the front lines and in the front-line zone, documenting life during the war. This year, she was included in the national rating "30 to 30" by Forbes — a list of young Ukrainians who will influence the future of their industries and rebuild the country.

Ukrainian director and film editor Alina Gorlova

Інформація. Українська режисерка Аліна Горлова насамперед відома за документальною стрічкою «Невидимий батальон» (2017) у творчому тандемі з Іриною Цілик за участю у зйомках Юлії Паєвської (Тайри), а також резонансною документальною повнометражкою «Явних проявів немає» (2018). Фільм «Цей дощ ніколи не скінчиться» вже отримав нагороду на IDFA (Нідерланди), а також переміг на Міжнародному кінофестивалі документального кіно про права людини One World (Чехія), і отримав головну нагороду — «Золоту лілію» за Найкращий фільм на кінофестивалі goEast у Вісбадені (Німеччина). Наразі Аліна працює на передовій, а також у прифронтовій зоні, аби фіксувати життя під час війни. Цього року, за версією "30 до 30" від видання Forbes, вона увійшла в національний рейтинг, який складає перелік молодих українців, які впливатимуть на майбутнє своїх галузей і відбудовуватимуть нашу країну.

Відучора прем'єра документальної стрічки "Цей дощ ніколи не скінчиться" Аліни Горлової стартувала в кінотеатрах Києва, Дніпра та Львова. Друзі, не пошкодуйте часу та грошей, і сходіть на реально дуже хороше кіно. Знаймо і підтримуймо своє.

Thank you for visiting my post! Stay with Ukraine!