Toy Story 5 and how my world is changing./Історія іграшок і як мій світ змінюється.(En/Ua)

Hi everyone! I just saw the movie "Toy Story 5" with Max. I realized how difficult it is for children in the modern world to find true friends. Digital technologies offer "virtual friends" who won’t come to your birthday party, won’t go out for ice cream with you, and won’t play soccer offline. These reflections on friendship and the impact of technology raise philosophical questions through the characters' emotional dialogue. The most significant lines focus on the role of toys in children's lives and the acceptance of them growing up. I saw my own story in this plot, and how I struggled to find "my own kind" throughout my childhood until my son grew up.
I’ve spent the past week gathering little pieces of everything for Max’s birthday preparations. He invited the people closest to him, those he truly enjoys being around. So, the team is assembled: a classmate, a friend from swim practice, a girl from camp, and my goddaughter. A real mix from different parts of my son's life.

I’m thinking back eleven years ago. On July 2nd, I convinced my husband to go for a photoshoot in Stryiskyi Park, and on July 4th, at 4:20 AM, I gave birth. I remember those days minute by minute: how my water broke, how I made up the baby's crib, and even mopped the floor before leaving for the hospital. And then, ten hours of agony, and finally, my "purple miracle" looking at me with serious eyes.
Eleven years of life together have passed. Behind us are people who couldn’t stay by our side during tough times. We keep moving forward stubbornly, even when it feels like we’re standing still. And it’s so interesting that "Toy Story" is in theaters right now. My son is crossing into his teenage years. His outlook on life, his voice, his friends, and his hobbies will all change. We will be communicating from a distance, sometimes not understanding one another.
In "Toy Story 5," the main character is Jessie the cowgirl. She experiences pain because children outgrow their toys and the imaginary world created through play. She comes to the conclusion that although children grow up and forget their toys, the most important thing is that those toys were there at the right moment. She says it’s important to help children grow up while becoming a true leader for the toy team.
I also remember a few poignant lines:
"I want an apology for that apology," says Forky. Oh, and there was a hilarious bit with "poop," and when he sent a text message, it sounded just like a toilet flushing.
"We were just playing, and then the world started to change" — this phrase feels like it's about children growing up too fast. Play is the primary tool for children, but when that play is on a "Lilupad" where everything is artificially created, a child's imagination and fantasy don't work, and therefore, don't develop.
"And another line from Jessie, that toys love children, and then they grow up and forget their toys" — that one hit me right in the heart. Through my years of working in kindergarten, school, and more recently as a nanny, my former students rarely remember me. But for some reason, I remember them all.
Just today, I pulled out a whole bag of Max's old stuffed animals. I opened the bag and pulled them out one by one: a bunny, a lamb, a camel, some kind of bird, a lion, a fish. Woody... I remember how he lost his hat, and the cowboy traveled everywhere with us. Max's godfather bought him Buzz. Back when we watched "Toy Story," Max used to play with his Woody and Buzz. Now, Max didn't even show interest in me digging through those toys. And in that moment, I realized: for him, they are just old things, but for me, they are a snapshot of our shared past. I have just gone through my own lesson in watching my son grow up. Someday, he will pass his toys on to other little ones, hoping they play nicely and don't break them.

I also spent today sorting through my own things. I divided them into several categories and ended up with a whole bag to get rid of. I’m going through my own process of separation. For kids, it’s about toys; for moms, it’s about dresses. Everything changes, and the old must make way for the new.

And finally, a funny and ironic situation happened. Near the end of the movie, a boy sitting in the row in front of us returned, probably from the bathroom. He asked his mom loudly:
— "What did I miss?"
— "Obviously, your Ukrainian language lessons!" I shouted through my tears!
That’s all from me. Thanks for your attention, sorry for the spoilers — it’s a great movie, but everyone sees something different in it.

My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.

Привіт усім! Я з Максимом переглянули в кінотеатрі мультик «Історія іграшок 5». Я побачила, як насправді дітям важко в сучасному світі знайти справжніх друзів. Цифрові технології пропонують віртуальних друзів, які не прийдуть на день народження, не підуть з тобою на морозиво і не програють у футбол офлайн. Ці роздуми про дружбу та вплив цифрових технологій підіймають філософські питання через емоційні діалоги персонажів. Найбільш значущі репліки фокусуються на ролі іграшок у житті дітей та прийнятті їхнього дорослішання. Я десь побачила цей сюжет про себе і про те, як усе своє дитинство не знаходила собі подібних, поки не підріс мій син.
Весь минулий тиждень я по крихтах збирала приготування до дня народження Максима. Він запросив найближчих зі свого оточення і тих, з ким йому буде цікаво. Отож, команда зібрана: один однокласник, один друг з басейну, подруга з табору і дівчата моєї куми. Такий мікс з різних сторін життя мого сина.
Я згадую моменти одинадцятирічної давності. 2 липня я випросила свого чоловіка піти на фотосесію у Стрийський парк, а 4 липня о 4:20 вже народила. Я пам'ятаю ці дні похвилинно: як відійшли води, як я застелила дитяче ліжечко і ще помила підлогу перед від’їздом у пологовий. А потім — 10 годин мук, і нарешті моє фіолетове чудо дивилося на мене серйозними очима.
Зараз за нашими плечима одинадцять років спільного життя. Позаду люди, які не змогли бути поруч у складні часи. Ми вперто йдемо вперед, навіть коли здається, що стоїмо. І так цікаво, що «Історія іграшок» саме зараз на екранах кінотеатрів. Мій син переступає поріг підліткового віку. У нього зміняться погляд на життя, голос, друзі, захоплення. Ми будемо спілкуватися на відстані, іноді не розуміючи один одного.

У «Історії іграшок 5» головною героїнею є ковбойка Джессі. Вона переживає біль через те, що діти забувають іграшки і той уявний світ, який створюється під час гри з ними. Вона приходить до висновку, що, хоча діти виростають і забувають іграшки, найважливішим є те, що вони були поруч у потрібний момент. Вона каже, що важливо допомагати дітям дорослішати, при цьому стаючи справжнім лідером для команди іграшок.
А ще я запам'ятала декілька влучних реплік:
«Я хочу вибачення за це вибачення», — говорить Чистоштанько. Ой, там ще така смішна гра з «купами», і ще коли він відправив повідомлення, то ніби вода в туалеті спустилася.
«Ми просто гралися, а потім світ почав змінюватися» — ця фраза наче про те, що діти швидше дорослішають. Основним засобом для дітей є гра, але коли ця гра на «Лілупад», де все створено штучно, то дитяча уява, фантазія не працює, а отже — не розвивається.
​А ще репліка Джессі, що "іграшки люблять дітей, а потім вони виростають і забувають про свої іграшки" — а ось це вже було прямо в моє серденько. За роки роботи в садку, школі, і нещодавно нянею, зрідка вихованці пам'ятають мене. А я чомусь пам'ятаю усіх.
Якраз сьогодні витягнула цілий мішок м'яких іграшок Максима. Я розкрила мішок і витягувала їх по черзі: зайчик, баранчик, верблюд, якась пташка, лев, рибка. Вуді... Пам'ятаю, як загубився капелюх, і ковбой всюди з нами їздив. База купив Максу хресний. А під час перегляду «Історії іграшок» колись син бавився своїми Вуді і Базом. Тепер же Максим навіть не зацікавився, що я там риюся в тих іграшках. І в цей момент я зрозуміла: для нього це просто старі речі, а для мене — це цілий зріз нашого спільного минулого. Ось я пройшла власний урок дорослішання сина. Колись він віддасть свої іграшки малюкам, але щоб гарно бавилися і не ламали їх.
Я сьогодні також розібрала свої речі. Я поділила їх на кілька категорій і маю цілий пакет до викидання. Я також проводжу власну сепарацію. В дітей іграшки, в мам- сукні. Все змінюється, а старе має поступитися місцем новому.
І наостанок, в кінотеатрі сталася смішна й іронічна ситуація. Під кінець мультика в ряд перед нами повернувся хлопчик, мабуть, із туалету. Хлопчик голосно спитав маму:
— А что я пропустил?
— Очевидно, уроки української мови! — крізь сльози вигукнула я!
У мене все, дякую за увагу, вибачте за спойлер, мультик гарний, але кожен бачить у ньому своє.

далі буде....